What a Moonlit Night

What A Moonlit Night (Ukraynaca: Ніч яка місячна, latin harfleriyle: Nich yaka misiachna), sözleri Mykhailo Starytsky'nin bir şiirinden kobzar Andriy Voloshchenko ve Vasyl Ovchynnikov tarafından bestelenen Ukraynaca bir şarkıdır.

Mykola Lysenko, Mykola Gogol'un "Boğulmuş" hikâyesine dayanan operada yer alan bir arya olarak müziğini yazdı. İlk olarak 1885 yılında Odesa almanak "Niva" da yayınlandı. Ancak şarkı, Andriy Voloshchenko ve Vasyl Ovchinnikov tarafından bestelenen farklı bir melodiyle dünyaca ünlü oldu.

Ukrayna'nın en popüler halk şarkılarından biri olarak, Oleksandr Ponomariov, Konstantin Ognevoy, Anatoliy Solovianenko, Dmytro Hnatyuk, Mykola Kondratiuk, Cara Schlecker,^[1] Mykola Platonov, Evgeny Belyaev, Boris Gmyrya,^[2] Kvitka, Cisyk, Yaroslav Alexandrovich Evdokimov, Christian Ketter,^[3] ve Alexander Malinin tarafından seslendirilmiştir.

Mykhailo Starytsky'nin Ukraynaca metni

ВИКЛИК (CALLING)

1870

Ніч яка, Господи! Місячна, зоряна:

Ясно, хоч голки збирай…

Вийди, коханая, працею зморена,

Хоч на хвилиночку в гай!

Сядем укупі ми тут під калиною —

І над панами я пан…

Глянь, моя рибонько, — срібною хвилею

Стелеться полем туман;

Гай чарівний, ніби променем всипаний,

Чи загадався, чи спить?

Он на стрункій та високій осичині

Листя пестливо тремтить;

Небо незміряне всипано зорями —

Що то за Божа краса!

Перлами-зорями теж під тополями

Грає перлиста роса.

Ти не лякайся-но, що свої ніженьки

Вмочиш в холодну росу:

Я тебе, вірная, аж до хатиноньки

Сам на руках однесу.

Ти не лякайсь, а що змерзнеш, лебедонько:

Тепло — ні вітру, ні хмар…

Я пригорну тебе до свого серденька,

Й займеться зразу, мов жар;

Ти не лякайсь, аби тут та підслухали

Тиху розмову твою:

Нічка поклала всіх, соном окутала —

Ані шелесне в гаю!

Сплять вороги твої, знуджені працею,

Нас не сполоха їх сміх…

Чи ж нам, окривдженим долею клятою,

Й хвиля кохання — за гріх?

Yalnızca "İhtiyarlar" Savaşa Gitsin filmindeki versiyonu:

Ніч яка місячна, зоряна, ясная. Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена, хоч на хвилиночку в гай.

Сядемо вкупочці тут під калиною і над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, срібною хвилею стелеться полем туман.

Гай чарівний, ніби променем всипаний, чи загадався, чи спить?
Он на стрункій та високій осичині листя пестливо тремтить;

Небо незміряне, всипане зорями, що то за Божа краса!
Перлами ясними, ген під тополями грає краплиста роса.

Ти не лякайся-но, що свої ніженьки вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вірная, аж до хатиноньки сам на руках однесу.

Ти не лякайся, що змерзнеш лебідонько. Тепло — ні вітру, ні хмар.
Я пригорну тебе до свого серденька, а воно палке, як жар.

Ти не лякайся, що можуть підслухати, тиху розмову твою.
Нічка поклала всіх, соном окутала, ані шелесне в гаю.

Сплять вороги твої, знуджені працею, нас не сполоха їх сміх.
Чи ж нам, окраденим долею нашею, й хвиля кохання за гріх.